Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 21.11.2017, 12:50

НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №1 - гімназія ім. В.Газіна" смт Ратне

Меню сайту
Статистика

Національно патріотичне виховання

 

Сценарій виховного заходу

до Дня пам’яті жертв голодоморів

«З присвятою замордованим голодом…»

 

Мета виховного заходу:

виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйонизагубленихжиттів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави;

освітня: ознайомитиучнів з трагічним минули мнашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорністорінки;

розвиваюча: розвивативмінняаналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формуватигнучкість, самостійність, критичністьмислення.

Форма проведення: розповідь з елементамибесіди, повідомлень.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор абоінтерактивнадошка, хлібина, свіжіквіти, свічки (7 шт.), виставка книг і газетнихматеріалівприсвячених голодомору, свідченняочевидців, факти Голодомору (додатки 1-2), Указ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору», «Реквієм» А. Моцарта (mp3), Оксана Білозір «Свіча» (відеокліп), запис ритму метронома.

 

Хідвиховного заходу

На столі — розламанахлібина, букет свіжихквітів, перев'язанихчорноюстрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунаємузика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовжкомпозиціїзвучатиме то тихіше, то гучніше). Учнівиходять з обохбоків і шикуються в журавлиний ключ.

Каган Назар:

Не звільняєтьсяпам'ять, відлунюєзнову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілусвічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілийчорнозем — потрісканістіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

Здалини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцятестоліття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Ленартович Владислав

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

Романюк Антон

Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

(Звучить класична музика).

Корпач Яна

У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

Кізяков Олександр

Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над ними, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

 

 

Артемук Катерина

Танули на обширах України важкі сніги, несучи світові трупний сморід, апокаліпсичні картини співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

Глушко Василь.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...

А це ж було... І ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти —

Це геноцид кривавої руки.

Матвійчук Максим

Щоб наш народ нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Вмирали сім’ї, вимирали села...

Бо все забрали, що народ зростив.

Статистика доволі невесела...

Мільйони більшовицький кат згубив.

Брилюк Роман

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

Як голодом морили чесний люд.

Бо ж пам’ять у народу не забрати...

Й не знищити, не змити, наче бруд.

Вона передалась нам генетично,

Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,

То ж хай про це почує цілий світ!                         

Романюк Антон

Українські дослідники Голодомору 1932-1933 років в Україні довели, що «фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні».

Корпач Яна

Становище з урожаєм саме по собі не могло спричинити тотального голоду, через який вимерла майже половина сільського населення України.

Зібраного хліба було достатньо для задоволення як продовольчих потреб населення, так  і утворення насіннєвого фонду.

Кізяков Олександр

Поза всяким сумнівом голодомор 1932 – 33р.р. був запланованою антиукраїнською акцією. Цей нечуваної жорстокості терор мав  кілька цілей: знищити приватних землевласників , як основну силу, що протистояла колективізації; зламати фізично й здеморалізувати  селянство – опору українського народу; перетворити найбагатші регіони України на мережу колгоспів для рабської експлуатації селянства.

Артемук Катерина

Про це безперечно свідчать архівні документи партійних, радянських і каральних органів.

Механізм голодомору№1

  • 7 серпня – закон «про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
  • 24 листопада – постанова про штрафи за невиконання хлібоздачі;
  • 26 листопада – наказ про застосування репресій;
  • 1 грудня – постанова про перевірку наявності фондів картоплі;

Романюк Антон

Механізм голодомору №1

Наприкінці грудня 1932 р. репресивні заходи набули значного поширення. Та виконання планів хлібозаготівель продовжувалось. Крім органів ДПУ та міліції, до «викачування зерна» приєднались бригади з місцевих активістів, які обходили кожну хату у пошуках зерна. За переховування зерна або хліба карали розстрілом з конфіскацією майна, а за наявності пом’якшуючих обставин – позбавленням волі не менше як на 10 років з конфіскацією майна

Корпач Яна

  • 3 грудня – постанова про заборону торгівлі м'ясом та худобою;
  • 15 грудня – постанова про заборону завезення та продажу промислових товарів;
  • 24 грудня – лист  про вивезення в 5-ти денний строк всього наявного колгоспного зерна.

Корнелюк Вікторія

Спогад №1Забрали у нас корівку – останню надію на життя. Мама голосила , цілувала руки, падала на коліна, благала. А ми дивилися на те й теж плакали попухлі од голоду. Відіпхнули маму і повели корову. Померли з голоду два мої молодші братики.

Шкіринець Тарас

Спогад №2  …пригадую у нас був горщик квасолі, і ми сховали його в печі в попелі. Його знайшов місцевий активіст і сказав: «Що , гади, вижити хочете?»  Що ми їли? Сірий люпин, мочили його в бочках, лущили і їли, не дивлячись на те, що він був дуже гірким. Їли квіти конюшини, сушили цвіт акації, перетирали його  й пекли млинці. Їли ситняк, щавель та опецьки – все, що потрапляло під руки. Навіть собаками та котами не ганьбували. Ось так і вижили...

Корнелюк Віталіна

Спогад №3 Цей голод зробила влада. Я взяла найменшу дочку і рушила в пошуках  хліба. Попросилися одного разу переночувати в одну хату. Ми здивувалися: всюди мертві, а коли зустрічали живих, то ті були як з хреста зняті. А ці двоє – рум’янощокі, жваві. А коли роздивилися по хаті, то заніміли, бо в ночвах лежала людська голова без тулуба. Ми вибігли з тієї хати – домовини, де й сила взялася?

Панько Олександр

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

Прач Олександр

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

Романюк Назар

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Ятчук Олег

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

 

Кізяков Олександр

Наприкінці зими 1933 року голод набув в Україні велетенських розмірів.

Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. 
Артемук Катерина
З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втрачали розум.
Михалевич Олександр
Про Нього й Неї згадувать несила.
Грицьку одбило ноги на війні…
Отож Оксана день у день носила
Його і до колгоспу, й до рідні.
Та якось… Ледь живі узріли Гриця:
Сам викотивсь, як пень, через поріг.
Нажерся й виліз на осоння гріться,
Вчинивши нишком людоїдський гріх…
Над морем Чорним чайка голосила.
І в берег бились хвилі день при дні:
«Нема Оксани, що Грицька носила, -
Нема… ані на лаві, ні в труні…».
Соботович Злата
Звали її Параскою. Помила дітей, натопила в печі маковинням, закрила лядку, вікна й двері підперла. До ранку всі померли.
Спіте, діти, спіте, любі.
І не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба.
До раю збирайтесь.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
Й не  непопухнуть нозі.
Натопила маковинням,
Затулила лядку й комин.
Спіть, востаннє, доню й сину,
Вам співаю колискову.

Романюк Антон

На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху.

Корпач Яна

Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

Данилюк Марта
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?
Артемук Катерина
Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Кізяков Олександр

День пам'яті жертв голодоморів запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлюваласяназва «День пам'яті жертв голодомору та політичнихрепресій».

Корпач Яна

Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлюваласяназва «День пам'яті жертв голодоморівтаполітичнихрепресій». Указом президентаВіктораЮщенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

У 2006 роціВерховна Рада визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу.

КарпукПавло

Страшне число у нелюдській напрузі

Пропалює світи до глибини:

У тридцять три розіп'ято Ісуса.

У тридцять третім на земному прузі

Розіп'ято мільйони без вини.

Романюк Антон

У запізнілійжалобісхилимоголови в каятті перед світлоюпам'яттю тих, хтозагинув. Вонизгасли як зорі.

(Запалюєтьсясвічка.)

Винник Денис

Нехай у ваших душах залишитьсяцей маленький вогниксвічечки, як спомин про тих, кого сьогоднінемаєсеред нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щобценіколибільше не повторилось!

Хай світловідсвічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цюмить.

Щоб душа ця загублена спокійзнайшла

І увічність до Бога вона відійшла.

Звучитьпісня О. Білозір «Свіча» (відеокліп). Дітивиходятьзісвічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.

Корпач Яна
На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошуємо хвилину скорботи.
Хвилинамовчання(вмикаєтьсязапис ритму метронома).
Білітюк Олександр
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть варево виймали з печі,
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ганущак Владислав
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,
-Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш - не було голодомору!

Романюк Антон

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватимесерця людей. І тих, кого вона зачепиласвоїмчорнимкрилом, і тих, хтонародивсяпісля тих страшнихроків. Вона завжди буде об'єднувативсіхживих одним спогадом, одним сумом, однієюнадією.

Корпач Яна

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислитивласнеминуле, зрозумітийого, боісторіяповторюється. І коли люди не зроблятьсьогоднівисновків, то вонибудутьходити по колу.

КізяковОлександр

Нині доля Батьківщини в руках наших батьків, завтра – у наших. Абитрагедії народу ніколи не повторилисянеобхідно, щобнаші руки булиміцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

 

Сценарій проведення лінійки «Життя мов спалах»

з нагоди відкриття меморіальної дошки загиблому воїну АТО,

випускнику нашої школи Тричуку Івану Івановичу

 

Мета: ознайомити учнів із трагічною сторінкою нашої історії, розповісти про випускника нашої школи, який служив і загинув у зоні АТО, віддати данину пам’яті юному герою та всім полеглим воїнам; виховувати моральні чесноти, почуття гідності за свій народ, національну свідомість та патріотизм.

Обладнання: мультимедійний проектор,меморіальна дошка вкрита білою тканиною, портрет Івана Тричука, перев’язаний чорною стрічкою, стіл покритий скатертиною, запалена свічка, квіти, музичний супровід.

Присутні: учні, вчителі, батько, дружина, діти  Івана, керівний апарат району, Благочинний Ратнівської округи отець Анатолій.

 

ХІД ЗАХОДУ

(По обидві сторони дошки стоїть почесна варта – юнак і дівчина у комуфляжній формі)

(Виходять двоє ведучих)

Ведуча: Пам’ять… Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять! Гірка пам’ять! Вона ніколи не згасне!

Ведучий. Пам’ять! Що ти залишила?Пам’ятники, як символ про тих, хто пройшов війну, хто своїми грудьми прикривав рідну землю.

Директор. Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть зовсім молоді, то важче і болючіше вдвічі. Сьогодні в нашій школі відкриється меморіальна дошка, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про померлих людей, про материнське, людське горе.

Ми зібралися вшанувати пам'ять випускника нашої школи Тричука Івана Івановича, який виконував службовийобов’язок в зоні АТО.

Ведуча: Урочиста лінійка з нагоди відкриття меморіальної дошки випускнику 2004 рокуоголошується відкритою.

(звучить Гімн України)

 

 

Ведучий:

Не вилікувати пам'ять

Кроваву пам'ять не випити до дна.

Людське горе, солдатська доля,

Чужа війна….

(На фоні музичної композиції «Адажіо»

виходить дівчина в образі України і говорить слова)

Україна:

Хай скрегіт й плач стражденної землі

Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.

Хай пом’януться дні, коли сини мої

Топтали ті важкі дороги.

І скільки, наче масок, чорних плит!

Вони відчули усі біди долі

В нічному небі, де холодний вир

Солдатського й людського болю.

(Виходить солдат у комуфляжній формі)

Солдат:

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль війни – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожні сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами…

Вугілля цей нам край давав

Вже не будинки, а каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Товариша – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

А чули лиш про мирні дати.

 

(Україна обіймає солдата і виходять)

(На фоні журливої мелодії звучать слова ведучих)

Ведуча: Він обіцяв вернутися, бо не міг не піти.  Та доля розсудила інакше.

 

Ведучий

Народився Іван Іванович Тричук 4 жовтня 1987 р. в нашому селищі. У 2004 році закінчив цю школу. У 2005-2006 роках відбував строкову службу в лавах української армії. Служити довелося в елітних прикордонних військах в АР Крим. Після служби повернувся додому, займався підприємницькою діяльністю.

 

Ведуча8 квітня 2014 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Пройшов дорогами пекла Луганщини в складі третього батальйону 51-ї окремої механізованої бригади. Був поранений.  Помер вночі 24 вересня 2014 року у Луцькому гарнізонному військовому шпиталі.

 

Ведучий.

Указом Президента України № 817-2014 від 21 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

(Під час розповіді ведучих перегляд презентації про Івана Тричука)

 

Ведуча: Сьогодні  в стінах нашої школи,  де 12 років тому Іван разом зі своїми друзями навчався, змагався, бешкетував, сподівався і мріяв, ми відкриваємо меморіальну дошку на його честь. 

(Звучить мелодія)

 

Ведучий: Право відкрити меморіальну дошку надається Президенту школи Корнелюк Ірині та учаснику бойових дій  Матвійчуку Сергію Степановичу.

(Полотно спадає і його відразу забирають)

Ведуча: До освячення меморіальної дошки запрошуємо Благочинного Ратнівської округи отця Анатолія.

 

Ведучий:

     Просимо вшанувати пам'ять Героя, запаливши свічки та поклавши квіти.

 (Звучить музика «Пливе кача» або метроном, учні ставлять свічки, кладуть квіти)

Ведуча:

Холоднийсмуток душу охопив,
Дощем заплакав... Свічкадогорає...
Він не дожив, не докохав, не доробив...
Та праведна душа не помирає...

 

Ведучий. До слова по черзі запрошується керівний апарат району

 

 

 

________________________________________________________________

Ведуча: Щодня у жорстокій боротьбі Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам'яті, ніби лебідь у небесах, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців, у піснях, що їх співа народ.

 

 (Звучить пісня «Білі лебеді у небесах» у виконанні  учениці)

 

Ведучий:

Тобі я дякую, герою , за майбутнє,
тобі вклоняюся я низько й до землі, 
бо тільки твої незліченні муки 
припинять війни. Дякую тобі!!


Ведуча:
Тобі я дякую, герою, за майбутнє,
за твою честь, відвагу та знання,
бо через тебе Україна знову стане вільна.
Тобі я дякую, герою, за життя!

 

Ведучий: Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв. Іван Тричук  з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

 

Ведуча. На цьому лінійка «Життя мов спалах» оголошується закритою.

                                            ( Звучить Гімн України)

 

Ведучий: Дякуємо, що були сьогодні з нами.

 

 

Гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лініяНаціональна дитяча гаряча лінія
Гаряча лінія
Національна гаряча лінія з питань запобігання насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінаціїНаціональна гаряча лінія
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Друзі сайту
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook

  • 2017
    Конструктор сайтів - uCoz