Інформація для батьків

Поради батькам

Як забезпечити   гармонійне навчання дитини?

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. 

Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляйте з дитиною про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про її однокласників, справи у класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми.

Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.

Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організовують для батьків.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі.

Установіть разом із дитиною час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання,отримані у школі, у домашній діяльності.
6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.

Поради дорослим щодо гіперактивних дітей   

  З ними всім нелегко, особливо батькам: ці діти не сидять на місці ні секунди, затримати на чомусь їх увагу абсолютно неможливо, вони насилу фіксуються в часі і просторі. Дивлячись на таку дитину, хочеться порівняти її з рухомим шматочком ртуті, навколо якого рухаються предмети самі собою. Причинами такої поведінки може бути кілька факторів: починаючи від стресу і закінчуючи органічним ураженням мозку.

Дорослі повинні розуміти головне: не тільки їм важко, важко й самій дитині поодинці справлятися зі своєю гіперактивністю. Психологами, які займаються цією проблемою, була вироблена ціла система практичних порад. Ось основні з них:

1. Будьте послідовними і постійними.

     2. Намагайтеся завжди вести розмову спокійно і повільно.

3. Не лякайтеся свого роздратування або гніву. Все це нормально, якщо правильно його контролювати. Якщо Ви починаєте всерйоз сердитися, то це не означає, що Ви втратили любов до своєї непосидючої дитини. Просто потрібно навчитися відділяти манеру його поведінки, яка Вас дратує, від його особистості. Скажіть дитині: "Я тебе люблю. Мені просто не подобається, коли ти ламаєш свої іграшки і розкидати їх по всій кімнаті".

4. Намагайтеся уникати постійних заборон і окрики - "перестань", "не смій", "не можна" і так далі.

5. Обов'язково забезпечте дитині чіткий розпорядок дня. Складіть (краще разом з дитиною) детальний розклад, що включатиме: сон, прийом їжі, прогулянку, ігру, заняття і звичайні домашні обов'язки. Намагайтеся дотримуватися цього розкладу, незважаючи на бажання дитини постійно від нього відхилятися. З часом дитина звикне до розміреного розпорядку дня, що  стане основою системи життя.

6. Не давайте дитині всі іграшки відразу. Дайте одну-дві і нехай награється вдосталь, тоді можна дати іншу. Якщо дитина сіла за стіл малювати, нехай на столі не буде нічого зайвого, тому, що гіперактивним дітям не під силу самостійно відсікати все, що їй заважає на даний момент.

7. Враховуючи підвищену збудливість своєї дитини, постарайтеся, щоб у грі одночасно брало участь не більше 2 - 3 дітей.

Необхідно, щоб ігровий арсенал гіперактивної дитини містив різні конструктори, пазли, звичайні настільні ігри. Не хвилюйтеся, якщо відразу дитині не під силу буде займатися значний проміжок часу. Проявіть терпіння і іноді грайте з ним не тільки в м'ячик, а, наприклад, в шахи. Тоді з часом дитина привчиться займати себе іграми довгий час. Ми часто недооцінюємо силу найпотужнішого стимулу - згоди батьків пограти разом з дитиною. Адже заради цього дитина буде готова забути і про футбол, і про біганину по вулиці, і про капризи. Фахівці стверджують, що при правильному вихованні гіперактивної дитини років до дванадцяти виростає звичайним підлітком.

ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”, ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА    

1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.

Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

2. Уникайте заборон. 
   Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
3. Якщо уникнути заборони не вдалося:
4. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мовленні не сприймається. Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
5. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині.
6. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
7. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але на мольберті можна, не можна штовхати котика, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
8. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
9. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.   

Шановні батьки!!!

У соціальних мережах з’явилися групи, в яких кваліфіковані психологи доводять підлітків до суїциду.

            Щоб уникнути фатальних наслідків, кіберполіція закликає батьків приділяти більше уваги дітям та їхній поведінці. Загрозливої популярності серед підлітків набуває гра «Синій кит», або ж «Тихий дім», «Море китів», «Розбуди мене о 4:20». У смертельної гри багато назв, але результат завжди однаковий – обірване юне життя і зламані горем батьки, які не розуміють, що ж змусило дитину звести рахунки з життям, – повідомляє відділ комунікації поліції . Багато українських підлітків вже постраждали від суворих умов цієї гри. За правилами, дитина повинна виконувати різноманітні квести (повідомити інформацію про батьків, напитися таблеток, підсипати близьким отруйні речовини, зняти на відео нестандартну ситуацію, порізати вени, вкрасти якусь річ і т.д.), що пов’язані із заподіянням собі шкоди у той чи інший спосіб. Упродовж гри, підліток спілкується з так званим куратором. Насправді – це професійний маніпулятор, який схиляє підлітка до негативного мислення та знаходить спосіб маніпулювати дитиною. Також він повідомляє умови та час виконання квестових завдань. Саме куратору і звітує дитина, висилаючи фото та відео виконаного завдання.

Всього є 50 квестів. Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. І якщо дитина відмовляється скоювати суїцид, шантажем та погрозами куратор примушує її до цього.

“Відомо, що фанати таких спільнот називають себе китами, тому що тварини асоціюються у них зі свободою. Ці кити можуть літати і є одним з небагатьох видів ссавців, котрі можуть добровільно звести рахунки з життям. Тому у всіх шанувальників “моря китів” і “тихих будинків” на особистих сторінках зображені відео або малюнки з китами, що літають”, – застерігають у кіберполіції.

            В разі якщо батьки виявили, що їх дитина входить до кола учасників таких груп кіберполіція радить одразу звернутись за кваліфікованої допомогою до професійного психолога та не залишати дитину без догляду на одинці. Повідомити про наявність такої групи до підрозділів Національної поліції України та адміністрацію соціальної мережі про наявність таких груп для їх подальшого блокування. Заблокувати доступ дитини до соціальних мереж. Поліцейські докладають всіх зусиль, щоб заблокувати подібні спільноти в соціальних мережах. В разі їх виявлення поліція вживає заходи щодо встановлення злочинців, які їх створюють, та відповідного блокування таких груп.

Батькам та педагогам слід знати:

1. Багато молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, мали спроби суїциду раніше.

2. Деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: "Я не можу цього витримати", "Я не хочу більше жити", "Я хочу покінчити із собою". Часто вислови можуть бути замасковані: "Ви не повинні за мене турбуватись", "Я не хочу створювати вам проблеми", "Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду", "Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу" і т. п. Всі загрози повинні сприйматися серйозно.

3. Відбуваються в дітей зміни в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими і заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.

4. Алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами – додаткові чинники, що схиляють учнівську молодь до суїциду.

5. Той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.

6. Ознаками суїцидальної поведінки можуть бути зміни у вживанні їжі, порушення сну, скарги на соматичне нездужання (біль у животі, головні болі, постійна млявість); тривожність, неврівноваженість, втрата інтересу до діяльності; проблеми в школі, а саме – пропуски уроків, емоційні вибухи, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.

7. Бажання закінчити своє життя інколи проявляється в малюнках, у поезії, записах у щоденнику і т. п.

8. Раптові (неочікувані) стани ейфорії після тривалого депресивного стану можуть говорити про те, що учень відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

Для профілактики комп’ютерної залежності у дітей, батьки можуть керуватися соціально-педагогічними рекомендаціями:

Привчайте дитину правильно відноситися до комп’ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не до засобу отримання емоцій.

 Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп’ютерні ігри.

Розробляйте з дитиною правила роботи за комп’ютером: 20 хвилин комп’ютерної гри, 30 хвилин заняття іншими видами діяльності.

Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера.

Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед сном. Домовляйтесь з дитиною, виконувати ці правила.

 Обговорюйте з дитиною, що Ви застосуєте, якщо дитина порушить домовленість.

Помічайте, коли дитина притримується Ваших вимог, обов’язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином, закріпляється бажана поведінка. Не використовуйте комп’ютер як засіб для заохочення дитини.

Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп’ютер не повинен стати компенсацією.

 Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образу, агресію тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп’ютерною грою.

– перевіряйте шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень, у разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися;

– перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких вони входять, переглядайте зміст спілкування у приватних чатах (зверніть увагу, що зазвичай діти мають кілька сторінок в соціальних мережах, на яких зареєстровані під іншим іменем або псевдонімом;

– зверніть увагу на коло спілкування дитини;

– намагайтеся зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями, зменшуйте час для  користування дитиною мережею Інтернет в розважальних цілях  (оскільки, це дає негативний вплив на ще не до кінця сформовану особистість дитини);

– обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини

 Якщо ви помітили ознаки залежної комп’ютерної поведінки у дитини зверніться до наступних рекомендацій:

Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися.

Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які приносить вона від знайомих.

 Звертайте увагу на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів.

 Обмежуйте час роботи за комп’ютером.

 Різко забороняти працювати на комп’ютері не можна.

Якщо дитина схильна до комп’ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в будні дні і три у вихідні. Обов’язково з перервами. Запропонуйте інші можливості проведення часу.

Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо).

Не дозволяйте дитині розважатися в комп’ютерному клубі вночі.

 Навчайте дитину критично відноситися до комп’ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування.

У випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь до психолога і в спеціалізовані психологічні центри. Комп’ютерний світ схожий з світом, в якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині і підлітку рости в тому світі , який ми маємо – з тим комп’ютерним бумом, за яким ми спостерігаємо. Обмежити дитину від комп’ютера означає викликати у неї неадекватну реакцію, коли вона все ж таки зустрінеться з цим проявленням сучасного світу. Інша справа, що потрібно давати собі раду: якщо батько надає перевагу спілкуванню з дружиною сидінню перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор наївно. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації і комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною. Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп’ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, – повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім’ї, а точніше, їх взаємна любов.

Тест для батьків «Ознаки комп’ютерної залежності у дитини?»

Кожен день грає на комп’ютері.

Після початку гри втрачає відчуття часу.

Не бажає залишати гру незакінченою.

Їсть без відриву від монітору.

Не визнає, що дуже багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Ви докоряєте дитині за те, що вона багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Не закінчує гру, якщо досягає будь-якого рівня складності, іде далі.

Порівнює результати з старими і пишається цим, повідомляє про це всім, кому тільки можливо.

Грає замість виконання домашніх завдань.

Як тільки дорослі залишають домівку, дитина біжить до комп’ютера і з почуттям полегшення починає грати.

Якщо Ви позитивно відповіли на 5 питань із 10, то можете бути впевнені в тому, що Ваша дитина попала в залежність від комп’ютерних ігор.

Рекомендації щодо встановлення довіри між підлітком і батьками в кризовий для них період:

1. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть , що ви поділяєте й розумієте його почуття.
2. Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.
3. Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.
4. Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.
5. У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.
6. У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку,прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.
8. Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

10 БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ

         1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.
         2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той – третьому, і це необоротний закон вдячності.
          3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.
          4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду.
          5. Не принижуй!
          6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
          7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
         8. Дитя – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не “наш”, “свій” малюк, але душа, дана на зберігання.
         9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.
         10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, неуспішною, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитя – це свято, яке поки що з тобою.